ВАСИЛЬЧЕНКО СТЕПАН. ТАЛАНТ

В селі К. згубила себе з романтичного причинений церковна хористка... Ховати її чином церковним тамошній священик позрікся. Люди принесли йому домовину з мерцем на подвір'я, поставили перед вікнами, а самі розійшлися. Ховала поліція.

(З газетної хроніки)

І

Буйне зелення в саду вже осінні золотарі позолотили, а подекуди палає воно, мов огненне.

Тихо в моїй кімнаті. Вікно в сад стоїть одчинене, і рине в його повітря, чисте й холодне, дише, як вино. Зверху по стіні блукають од далеких хмар рожево-зеленяві тіні.

Сиджу, зігнувшись над своєю торбою-мандрівницею, похапцем різне паперове шмаття в дорогу переглядаю, читаю давнє дрібне писання,— суворо шелестять у руках папери, ніби псалтир над мертвим.

Листи, що забув уже од кого, щоденника якогось обірваний шматок... Вірші... зелені, зелені, як рута...

Все поодцвітало, поопадало, як із дерева посохлий лист восени: спокійно, дрібно — на шмаття — й за вікно, без жалю... Летіть вітрам на забавки, вечори змарновані, а ночі недоспані.

Жмут пожовклого паперу, давнього, полинялого... якісь конспекти, рисунки, химерні мережива з різних математичних значків... Навіщо він мені, цей школярський мотлох? Нащо я його так довго вожу за собою? Думаю, дивлюся...

Дикий кабан, або вепр

Чого воно так: коли говорять "дикий кабан" - так не страшно, а як - "вепр", так уже й мороз нiби поза спиною i волосся на головi ворушитись починає? Воно, мабуть, саме слово "вепр" - страшнувате, - якесь таке, нiби з великими iклами й погрозливо хрокає... - Вепр! На Полтавщинi, недалеко славного мiста Гадяча, є село Веприк, - хоч воно i не дорослий "Вепр", а тiльки маленький, тiльки ще "Веприк", але я гадаю, що

Остап Вишня. Заєць

І
Золота осiнь…
Ах, як не хочеться листу з дерева падати, - вiн аж ніби кров'ю з печалi налився i закривавив лiси.
Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зiтхає клен, i тiльки берiзка, жовтаво-зелена й "раскудря-кудря-кудрява", - ген там на узлiссi бiлявим станом своїм кокетує, нiби на побачення з Левiтаном жде чи, може, Чайковського на симфонiю викликає.
Креслять тригонометричнi фiгури високо в небi запiзнiлi журавлi, запитуючи своїм "кру-кру":
- "Чуєш, брате мiй, товаришу мiй?" Вiдлiтаємо!
Золота осiнь…

Остап Вишня. Відкриття полювання

Власне кажучи, щороку "Вiдкриття полювання" буває двiчi: першого серпня на птицю, а першого листопада на звiра, але якось уже - так утрадицiйнилося, що за урочисте, коли хочете, свято серед мисливцiв вважається перше вiдкриття, коли пiсля довгої перерви у вас у руках знову улюблена вами рушниця i ви знову маєте змогу не тiльки, сказать би, поповнити свої продовольчi ресурси, не тiльки допомогти державi в м'ясозаготiвлях, а й задовольнити себе як природознавця, природофiла й спортсмена. Полювання, як бачите, не якась там легковажна дурничка, не дрiбничка, а дуже й дуже поважна справа, особливо для таких громадян, як ми з вами...

Остап Вишня . ЯК ВАРИТИ І ЇСТИ СУП ІЗ ДИКОЇ КАЧКИ

М.Т. Рильському
--------------------------------------

Був такий славнозвісний орнітолог Мензбір, який на підставі багатолітніх спостережень і наукових досліджень остаточно визначив, що дикі качки, крім базару, водяться ще по лугових озерцях та ію очеретах і тихих-тихих плесах, по річках-колисках смарагдової Батьківщини нашої Радянської...

Словом, ви поїхали на лугові озера, на очерети й на тихі-тихі плеса...

Остап Вишня. ДЕЩО З УКРАЇНОЗНАВСТВА

I. Спеціально для русотяпів

Кілька популярних лекцій з українознавства спеціально для тих людей, що досі ще цією справою не цікавилися, не цікавляться i не цікавитимуться...
Що таке Україна?

Україною зветься "искони русская земля. - Малая Русь, где все обильем дышет"...

Розляглася вона на просторах Харківської, Полтавської, Чернігівської губерень, Новоросії i Юго-Западного краю.

Остап Вишня. ЯК МИ КОЛИСЬ УЧИЛИСЬ

Дуже рано починалася за старих часів професійна на селі освіта.

Тоді вона починалася, коли Ванька або Одарочку було вже «одлучено» і коли Ванькові або Одарочці сорочка підіймалася вище того місця, про яке ви зараз не думаєте, і зав'язувалася вузлом на спині.

— Щоб не закаляло! А то воно в мене, вибачте, на втори слабеньке.

Ванько (або Одарочка) у цей час свого віку вже міцно трималося за материну спідницю і весь час:

— Мамо! Моні!

— Ось не мамай мені над душею! На ось дубця, пожени гуси за ворота. Він у мене хороший хлопець! Пожени, пожени! Мама на базар поїдуть, гостинця куплять! Отак, отак їх! Гиля, кричи, гиля! Отак! От цяця Ванько! От цяця! А Меланя кака,— вона мами не слухає! Жени! Жени!

Це були перші й найранніші кроки нашої освіти. Гуси — це був перший і обов'язковий етап нашої освіти. Програма нашої освіти у нас на селі складалася на підставі споконвічних традицій і на підставі життьових умов.

Остап Вишня. ЧУКРЕН

Сива-сивезна старовина...

Отоді ж таки, як жила-була на світі Атлантiда, гонів із сотню за Атлантiдою, трішки вбік, праворуч, була друга казкова країна, що мала чудернацьку трохи назву Чукрен..

3валась так та казкова кpaїнa через те, що її населення, люд, тобто, її Божий, завжди чухався.

Дитинча маленьке, як тільки починало було спинатися на ноги i коли його чи запитають про що-небудь,чи загадають що зробити, зразу воно лізе до потилиці й починає чухатись. І так ото чухається все своє життя, аж поки дуба врiже...

Через те й країна та звалася Чукрен...

Остап Вишня. Зенітка

Сидить дiд Свирид на колодках. Сидить, стружить верболозину.
- Як дiла, дiдусю? Драстуйте!
- Драстуйте! Дiла? Дiла - нiчого! Дiла, як казали отi песиголовцi, - гут!
- I по-нiмецькому, дiдусю, навчились?
- Атож. У соприкосновенiї з ворогом був, - от i навчився.
- I довго, дiдусю, соприкасалися?
- Та не так, щоб й довго, а проте троє й од мене "у соприкосновенiє з землею"
пiшли. Загребли трьох отам на вигонi... I могилу вони були насипали й хреста
поставили: так як нашi оце повернулись, я й хреста порубав i могилу по вiтру
розвiяв... Щоб i слiду од поганi не було.

Остап Вишня. Думи мої, думи мої

26 грудня, 48. Отак сидиш і думаєш... Гумор... Сатира... Наш замічательний
народ. Од його ми народ дотепний. Веселий. Мудрий. Я бачу свій народ, як він,
ухмиляючись в уса, дивиться на тебе лукавими своїми очима і «зничтожає» тебе.
...Як я люблю цей народ, коли він мене «зничтожає» своєю мудрістю, своїм
дотепом, своїм неперевершеним «своїм»...

Остап Вишня. Чухраїнці

(Спроба характеристики)

ПЕРЕДМОВА

“Чухраїнці”, як ми знаємо, це дивацький нарід, що жив у чудернацькій країні
“Чукрен”.
Країна “Чукрен” була по той бік Атлантиди.
Назва — “чухраїнці” (і про це ми знаємо) — постала від того, що нарід той завжди
чухався...
В цій моїй науковій праці ми спробуємо, за виконаними матеріалами, зазнайомити з
характеристикою вищеназваного дивного народу.

Микола ХВИЛЬОВИЙ. Я (РОМАНТИКА)

Проза Новела           

                   «Цвітові яблуні»

                З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде 

Марія. Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали і там, де жевріють 

кургани, похиляюсь на самотню пустельну скелю. Я дивлюсь в даль.— Тоді дума за 

думою, як амазонянки, джигітують навколо мене. Тоді все пропадає... Таємні 

вершники летять, ритмічно похитуючись, до отрогів, і гасне день; біжить у 

могилах дорога, а за нею — мовчазний степ... Я одкидаю вії і згадую... воістину 

моя мати — втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях 

невідомих віків. Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна. (Це я 

добре пам'ятаю!). І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді 

фанатизму перед цим прекрасним печальним образом.