Образ Святої Землі в "Ходінні" Данила Паломника

(Титулку видалила з етичних міркувань)
Кого зацікавило, краще запитайте в мене назву ВУЗу, де зберігається ця контрольна, щоб потім не потрапити в халепу.

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З предмету «Історія української літератури»

на тему:

«Образ Святої Землі в "Ходінні" Данила Паломника» 

  

Київ – 2008

Улюбленим читанням давніх українців було «Ходіння ігумена Данила». В часах, у яких ширилася на українській землі християнська релігія, поширився також звичай відвідувати місця, в яких жив Христос. Таких людей називали паломниками, бо вони привозили зі Святої Землі на пам’ятку пальмові галузки. Деякі з них описували свої враження з подорожі в книжках, які називано також «паломниками» або «странниками», чи «ходіннями».

Найціннішою пам’яткою тієї галузі творчості є паломник ігумена Данила, що відбув свою подорож за панування Святополка II. Ігумен Данило походив із Описи місцевостей оживив Данило деякими апокрифічними переказами й легендами, як оповіданням про вогонь, що сходить з неба й запалює світло на Господнім гробі. Дуже цінним є твір Данила завдяки ясній, виразній національній його свідомості та прив’язанню й любові до батьківщини. «Что хощеши, ігумене руський?» — питає його король Балдуїн. Данило відповідає: «Княже мой! Господине мой! Молю ти ся Бога діля і князей діля руських, повели ми, да бих і аз поставил своє кандило на гробі святім всея Руськия земля». Те що Данило ставить світло на Господнім гробі не тільки від себе, за свої гріхи, а від усієї української землі, приносить честь його імені. Із описів краєвидів примітний краєвид з-над берегів ріки Йордану: «Йордан ріка тече бистро, а береги має з того боку вельми круті, з цього боку пласкі. А вода його мутна й солодка дуже, і не можуть напитися досита ті, що п’ють цю святу воду; а ця вода здорова для тих, що п’ють її; не болить нічого від неї. В усім Йордан схожий на ріку Снов, так само широкий та глибокий, і вельми круто та швидко тече; оболоння має, як і ріка Снов; а завглибшки чотири сажні посередині самої купелі, як я сам переконався і змірив, бо перебрів на другий бік Йордану і багато походив по тім Йорданськім березі. Завширшки Йордан є як ріка Снов при усті. А є багато дерев на Йорданському березі превисоких, неначе верби, але це не верби; вище купелі неначе лози — багато її на березі Йордану, але це не наша лоза, а інша... І є тут тростини багато, і багато звірів живе, і свиней диких тут безліч, і багато пардів; є тут і леви по той бік Йордану, в камінних горах тут і родяться. Інші гори є під тими горами, білі дуже, і ті є близько Йордану. І тут є місце оподалік на два достріли від Йорданської ріки, лицем до сходу, де пророк Ілія був взятий на огняній колісниці на небо. І тут є близько потік Ілії, наповнений водою, а вода холодна й солодка. Тут є і печера св. Іоана Предтечі Христового, коли жив тут у цій святій печері. А тут близько є ще друга печера, де жив пророк Ілія з учеником своїм Єлисеєм. І все те бачив я своїми грішними очима. І подобив мене Бог тричі бути на Йордані, і в сам праздник хрещення води був я на Йордані з усією моєю дружиною, і бачили ми благодать Божу, що сходила на воду Йорданську, і багато народу приходить тоді до води зі свічками, і всю ніч буває спів та свічок горить безліч. Опівночі буває хрещення води, бо тоді Дух Святий сходить із неба на Йорданські води, і гідні люди добре бачать, як сходить Святий Дух, а всі народи того не бачать, тільки всякому чоловікові буває велика радість у серці. Коли ж священики занурять чесний хрест і промовлять: «Во Йордані крещащу ти ся, Господи», тоді всі люди вскакують в Йордан, хрестяться в річці, як і Христос опівночі хрестився від Іоана».

"Ходіння" не збереглося в оригіналі. До нас дійшли тільки списки, датовані 1475 роком, і до кінця 16 ст., тобто, до подорожі Трифона Коробейнікова, це був єдиний опис Палестини. Навіть у 17 ст. його книга мала популярність. Ще до ери друку "Житіє и Ходіння Данила, Руськыя земли игумена" переписувалось сотні разів. Тільки до нашого часу дійшло 150 списків. У 1864 р. Археографічна комісія під редакцією А.Норова видала Данилоове "Ходіння", маючи за мету відбудувати друкарню давньої Палестини. Сучасними археологами доведено, що географічні та топографічні описи Данилоа, відносно Палестини, найбільш достовірні, ніж будь-які у Європі.

Паломництво ігумен здійснив у 1104-1107рр. Ми небагато знаємо про Данилоа: став ченцем у Києво-Печерському монастирі, призначений ігуменом в один із Чернігівських монастирів. «Я, недостойный ігумен Даниил, худший из всех монахов, смиренный, одержимый многими грехами, недоволен во всяком деле добром, понужден был своими помыслами и нетерпением, захотел видеть святой град Иерусалим и землю обетованную. И с Божией помощью посетил Иерусалим и видел Святые места, обходил всю землю Галилейскую и Святые места около града Иерусалима, где Христос ходил своими ногами и великие чудеса показал в тех местах Святых», - так почав Данило свою оповідь.

Він описує непроглядні ліси біля Єрусалима, дивується Давидовому стовпу, помітному заздалегідь. Під'їхавши до стін Єрусалима, паломники заплакали від щастя. «Иерусалим - город велик и крепок стенами, равносторонний, на все четыре стороны создан в форме креста. Около него - ущелья и горы каменные. Безводно место это: ни реки, ни колодца, ни источника нет вблизи Иерусалима, но только один водоем – Силоамская купель. Дождевой водой живут люди и животные в этом городе. Хорошие урожаи собирают около Иерусалима на каменных местах без дождя, только Божьим повелением и благоволением родится пшеница и ячмень изрядно: одну кадь высеют и собирают девяносто кадей, а иной раз и по сто кадей от одной посеянной. Не является ли это благословением Божьим земле этой святой? Виноградников много около Иерусалима и садовых деревьев многоплодовитых, и смоквы, и шелковицы, и маслины, и рожки, и другие различные плодовые бесчисленные деревья растут по всей земле той.»

Данило з гордістю згадує, що йому - єдиному з іноземців - було дозволено піднятися на Вежу Давидову, до вершини якої було 200 сходинок. У сучасному Ізраїлі вежа Давида - головна цитадель міської стіни навколо старого міста. Стіна була зведена у 16 ст. задля укріплення.

З дозволу князя Болдуіна Данилоу пощастило стати першим з руських паломників, що запалив лампаду біля гроба Господнього від усієї Русі. І пом’янув він своїх родичів та знайомих, живих та померлих. З його слів, він “во всех местах никогда не забывал русских князей и княгинь, их детей, игуменов, бояр и детей своих духовных и всех христиан. Київська Русь не брала участі у хрестових походах (офіційна ціль хрестоносців - визволення від невірних гроба Господнього), тому і Данило не втручався у відношення населення та хрестоносців і користувався підтримкою останніх.

Від Єрусалиму паломники пішли до Йордану. «Путь очень тяжел», - помітив Данило. Спека та сморід Мертвого моря ускладнювали пересування по розпеченому піску. Багато з них померли від спраги, так і не побачивши Йордану. Він зазначав: "Горы эти великие, каменные, сухие, безводные, даже росы на них никогда не бывает."

Єдина річка, що впадає в Мертве море - Йордан. Святу ріку Данило порівнює з Сновом (неподалік Чернігова). Річки насправді схожі, довжина Снову 253 км, Йордана 160 км.

Данило пише: «Всем подобен Иордан реке Снови. И шириной, и глубиной, и извилистым течением, и быстротой - всем он похож на реку Сновь. Глубина его в месте купания паломников четыре сажени, я сам измерил и испытал во время переправы на другую сторону Иордана. Много пришлось походить по его берегу. Ширина Иордана такая же, как и у реки Снови на ее устье. На этой стороне Иордана, где купель, растут невысокие деревья, похожие на вербу, выше купели растет лозняк, но не как наша лоза, а как кустарник и тростник; прибрежная равнина напоминает также Сновь-реку. В зарослях водится зверей много: бесчисленное множество диких свиней, много и барсов тут, и даже львов». 

Йордан, як і Снов, змілів. У деяких місцях через нього можна перестрибнути. Леви давно зникли. А лозняк росте, риба плаває, християни приймають хрещення у водах Йордана. Данило виміряв довжину та глибину річки. Його "Ходіння" цікаво тим, що він оглядав Святу Землю небайдужими очима господарника і географа. Він описував усе до дрібниць: будівельний матеріал, зрошувальні системи, одяг та звички місцевого населення.

Від Єрусалиму шлях був до Галілеї, до Тіверіадського озера, Фаворської гори та Назарету. «Город Тивериада удален от Иерусалима на четыре дня пешего хода, путь от него страшен и очень тяжел; по горам каменным надо идти три дня, а четвертый день около Иордана идти на восток полем, до самого верховья Иордана, до его истока. И судил мне Бог так пройти этим путем.» Паломникам допомагали хрестоносці на чолі з князем Болдуїном, що правив в Єрусалимі.Підіймаючись по Йордану, паломники дійшли до Кінерета (Галілейське море, Тіверіадське озеро), - на сьогодні в Ізраїлі це єдине джерело питної води. Данило: "Тивериадское озеро доступно для обхода, вода его очень вкусная, не можешь остановиться, когда пьешь эту воду. В длину озеро пятьдесят верст, а поперек двадцать верст. Рыбы в нем очень много, и есть одна рыба, дивная и чудная, эту рыбу и Христос любил есть, очень вкусная рыба, лучше всяких рыб. Своим видом она похожа на карпа". 

Це одна з найпопулярніших риб в Ізраїлі. Івритська назва - амнун, арабська - мушт, акваріумісти знають назву: теляпія. Дев’ять днів паломники провели біля Кінерета у Тіверії, тому що тільки у супроводі загону хрестоносців осмілилися обійти навколо озера. А потім пішли до Аккри (сучасне Акко). Пройшов Данило важкий шлях вздовж узбережжя Середземного моря. На протязі 100 км були розташовані міста Яффо, Хайфа, Акко. Усі вони були зайняті хрестоносцями лояльними до православних паломників.

«Божьей благодатью и молитвами Богородицы» путешествовали они 16 месяцев по Святой Земле «без пакости, не видели нигде ни поганых, ни лютых зверей и никакого зла.»

Докладніше представлені уяві староруського читача Данилом дійсність символізації й зрослі на ній символи набували після цього виразнішого прочитання на руському ґрунті. Адже деякі з них як символічні елементи загального устрою культури християнського часу вже майже століття побутували в середовищі руських сприймачів. І ось тоді, за допомогою Данила, староруський книжний люд міг собі до-образити уявні реалії розгортання християнського часу, донесені до нього в символічних ознаках. Означуваність символу починала зближуватись з раніше означеним. Так за участю Данилового «Ходіння» долалася ще й межа відокремлення та відчуття віддалення стосовно світу. Отже, загострене перед тим поняття «далекого» ставало згладженим. Віддалений до того палестинський простір поступово в такий спосіб зближення — прочитання, тобто через прочитання, ставав часткою єдиноохопного свідомістю простору, а отже символічно-дійсним для читача. Витворювалая ось так єдність через засвоєння, коли не присвоєння, бо ж розподільче «наша», повторюване автором в описах природи, залишилося виразними.

Допоміжні образи природи й середовища-оточення у Данила мимовільно, але, певно, й задано, виконують завдання щодо підсилення-учинення ще більш дійсними у сприймальній уяві читача основного образного витвору, сприйманого в християнстві, —через образ і ціну людського спасіння.

Часом трапляються у Данила подробиці, які своїми особливостями походили з апокрифічних джерел. Одна з таких виразних рис у Данилових описах — сакральна дендрологія, що закорінювалася у Адамів час і мала особливе співвіднесення з часом Адамової смерті. Адам померлий, як то подає апокриф «Про три дерева», ліг своєю головою під Голгофою. До подібних орієнтирів покладення Адамового тіла наближається й Данило, коли зазначає елементи сакральної топографії. Передовсім у тому огляді Адамової давнини виокреслюється бачення щодо походження, власне, його поступового, поетапного «складання — доповнення» дерева хреста. За давнішим, знову апокрифічним джерелом, саме той хрест, на якому було розіп’ ято Христа, сперся, як на основу, на Адамову голову. Те ж дерево хресне походило від трьох дерев, посаджених в раю, — одне — Адамове, друге — Євине, третє — Боже. Те Боже дерево й зберігалося в єрусалимському храмі, саме з нього було зроблено хреста для розп’яття. Згадуючи ще про храм Воскресіння, зауважує Данило і ще про одну виразну подробицю з тогочасних уявлень про світобудову. Кажучи про храм Воскресіння, Данило неодмінно визначив свою увагу на широкопобутувальному переконанні про центр землі — «пуп землі» — «вні стін за алтарем пуп земли». Але, поряд з тим, зауважено й прикметну архітектурну деталь — людська шаноблива данина стосовно місця — «комарка», зведена над центром — «пупом», на якій написаний «мусією» Христос. Це те місце, де стояв хрест Христа, який розіп’явся за земних посеред землі. Окремо визначено Данилом й Синайську гору з синайським каменем, за Данилом й традицією, перенесеним янголами.

Немало зрозуміло, що палестинські природні особливості — то благодатне винагородження землі. І тоді прикметно, що бачене Данилом доброчиння природних можливостей, — то надзвичайна особливість переходжуваної ним місцини — «і нині поістині земля та благословенна от Бога всім добром — пшеницею і вином, і маслом, і всяким овощем обильна єсть зіло, і скотом і овцами умножена бо, і добрі скоти рожаються дважди літа» відчутний клопіт русича про добрий окіт скотини, маржини в горах. «І пчел много ту єсть, і древеса овощная стоят много без числа, масличиє, рожии, смокви, яблонья і черешния і грозди родяться і всякия овощи лучше бо всіх овощов на земли і гроздия ність таковаго нигде же овоща — подобен єсть небесному овощу. Звісно, що Данило не вдається до докладніших роз’яснень стосовно особливостей того овоча — плоду з яким здійснюється порівняння. Але ознаки небесного плоду несуть на собі узагальнене навантаженню значеннєвістю небесного саду, де тільки й можуть з’явитися такі плоди, надмірні якостями поживи й особливою красою. Таке порівняння, певно, не потребувало подальших роз’яснень. Показник небесного походження схарактеризовував предмет чи явище, стосовно яких і розвивалося уподібнення, самодостатньо. Загалом, структурація земного овочу в порівнянні з виплодом небесного саду давала щонайвищу оцінку баченому, описаному й переказуваному. Адже записане мало б бути застосованим значною часткою й для подальшого переказування. Переказувачами в таких поширювальних ланцюжках виступали зацікавлені у сприйнятому-читаному читачі.

Часом ігумен Данило вдається до паралелей з києво-руської дійсності стосовно певних єрусалимських реалій і в образному уподібненні, а через те й синтезованій типізації, дає полегшення читачеві, творячи близькість розуміння й сприйняття прочитуваного. Елементом зближення служили, передовсім, найбільш знайомі самому Данилові природні особливості київських та чернiгівських земель. Так описано-зображено річку Йордан — «Всем єсть подобен Иєрдан ріці Сновьстій, в ширі и глубі, лукаво же вельми і бистро, болониа же имать, якоже і Сновь ріка». До таких особливостей образно-інформативного повiдомлення Данило найчастіше переходить при описах фізико-географічних властивостей природного середовища Палестини. Зарості над Йорданом порівнює Данило-ігумен з вербами: «Древіє много на берегу Иєрданову превисоко, яко вербіє єсть, и подобно, но ність верба, више купели, яко лозиє много по брегу Иєрдана, но ність наша лоза». Але разом з тим і розподібнює таке зближувальне для уяви вподібнення, тут же зазначаючи принагідно — «но ність наша».

Зрозуміло, що Данило-ігумен мав ще посольське й представницьке завдання, яке і виконував з успіхом, бо ж загалом є помітним, що наблизитися до свити тодішнього правителя Палестини йому не складає труднощів. Принаймні помітним є те, що свита не чинить йому перешкод у наближенні до короля Балдвина (як вимовляльну форму королівського імені цілковито за особливостями латинської вимови й написання — Balduin передано в Данила кириличним записом). Самого Балдвина Данило сприймає як звичайного правителя, що ще й йому до честі не гордиться, хоча й правує він незвичайною землею. Адже сам титул правителя королівства єрусалимського був теж немало гучним. Але, певно, не показував власне людської гордості король Балдвин саме через те, що керував ось тією дивною землею. Напевно, королем цілковито усвідомлювалося завдання правителя тієї землі, а через те й покликання охоронця святинь єрусалимських та палестинських. Хоча, знову ж таки, такого гучного й почесного завдання — охоронництва, не закріплює за Балдвином у передаваному Данило. Описані взаємини з королем мають характер підкреслення швидше «руського сприйняття» самим королем, тобто сприймання самої Русі та русичів, яких і уособлює в усі виразні моменти того часу, а особливо під час святкувань, як ось під час Великодньої відправи, Данило, ставши на чолі всіх зібраних там руських прибульців.

Цілковитий тон шанобливості проймає Данилові слова в багатьох описах. Чи не центральною є оповідь ігумена Данила про свято Світлі. Сам Данило, пішовши до Єрусалима, неначе побував у «горньому граді», та, власне, до подоби такого граду він і увійшов. Проекцію «горнього» Єрусалима образно закріплювала за Єрусалимом земним тогочасна уява.

Символіка Світла була напрямною в житті єрусалимців і не тільки на передвеликодному тижні — очікування й підготовка Великої суботи — сходження святого Світла. Таке скерувальне піднесення ставало основним для всієї Єрусалимської церкви. Певно, носіями світло-символізму, але через те й постійними його поширювачами були не винятково єрусалимські клірики. Ширилася світлопошана в дні отримання Світла й на Єрусалимських жителів. Адже саме Єрусалимські араби виступали через свої звичаєві супроводи дня Великої суботи — радісні вигуки, рукосплескування, барабанне биття — ці дійства відбувалися навколо і в самому єрусалимському храмі Гробу й Воскресіння — другою, поряд із постаттю патріарха, дієвою ланкою таємничого дня суботи Світла.

Вочевидь бувши свідками таємниці сходження Світла, носіями саме єрусалимської світло пошани ставали й прочани. Серед них можна, безсумнівно, спостерегти й Данила-прочанина, який не лише долучився до таїни того передпасхального суботнього дня, але й записав бачене у ХІІ ст., зберігши тим самим все те для своїх земляків з намаганням ще більше закріпити в них прихильність до таїни Світла.

Література:

1)    Веневитинов М. "Хождение игумена Даниила в Святую Землю в начале XII ст." // ЛЗАК за 1876—1877 гг.—1884.—Вып. 7

2)    Гаєвський С. «Александрія» в українській літературі. — К., 1928.

3)    Данилов В. В. "О жанровых особенностях древнерусских хождений" // ТОДРЛ. 1962. Т. 18

4)    Заболотский "Легендарный и апокрифический элемент в «Хождении» игумена Даниила" // Русский филолог. Вестник. — 1899. — Т. XLI–XLII

5)    Махновець Л. "Українські письменники: Біо-бібліографічний словник": У 5 т. К., 1960. Т. 1

6)    "Повесть временных лет". — М., 1979

7)    "Полное собрание русских летописей". — Т. 1. — М., 1997

8)    Прокофьев Н. И "Русские хождения XII—XV вв. "// "Литература Древней Руси и XVIII в." — М., 1970

9)    "Путешествие Игумена Даниила по святой земле в начале ХІІ в." / Под ред. А. Норова. — СПб., 1864

10)     Творогов О. В. Даниил // "Словарь книжников и книжности Древней Руси." — Вып. 1. — Л., 1987

11)     Яременко В, Сліпушко О. "Золоте слово", К.- 2002, кн. 1,2